Мені потрібна: Кирилиця
Стандарт прийнятий Кабінетом Міністрів України у 2010 році. Застосовується як трансліт для закордонних та дипломатичних паспортів. Натомість, для транслітерації українських географічних назв у міжнародній практиці застовосовується спрощений варіант стандарту УКППТ 1996.
Транслітерація є односторонньою: багато українських слів записуються цим стандартом однаково (наприклад, «дій» і «дії»). Апостроф та м’який знак не відтворюються.
Використовуються лише прості латиничні символи (максимальна комп’ютерна сумісність).
Даний стандарт транслітерації був розроблений Термінологічною комісією з природничих наук (ТКПН) Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1994 році.
На відміну від інших стандартів, він має ряд переваг серед яких майже повна зворотність та, одночасно, максимальна сумісність з комп’ютерними кодуваннями (URL-сумісність).
Офіційно затвердженим в Україні так і не був. Натомість у окремих офіційних цілях використовуються інші стандарти транслітерації: для запису українських географічних назв у міжнародній практиці застосовується стандарт УКППТ 1996, а транслітерація імен у закордонних паспортах на разі здійснюється за стандартом КМУ 2010. Міжнародно поширеним стандартом української транслітерації загального призначення є система BGN/PCGN.
Найпопулярнішою латиницею сьогодні, яка застосовується в якості альтернативного українського письма, є так звана українська латинка (УЛ). Зокрема, ця система використовується на сайті latynka.com.
За формою українська латиниця схожа на традиційну наукову транслітерацію, однак містить ряд особливостей, серед яких буква ý (читається як «ий»), та пом’якшені літери ď, ź, ĺ, ń, ś, ť, ć.
Українська латинка не є цілком зворотною. Слова ж інших мов (зокрема російської) нею можуть взагалі не записуватись. Потребує підтримку Юнікоду (діактричні знаки).
Наукова (чи лінгвістична) транслітерація застосовується з 1898 року для відтворення словянських мов, зокрема у міжнародних наукових публікаціях та іноземних бібліотеках. Поширена назва — Прусські інструкції (Preußische Instruktionen). Ця система базується на хорватській латиниці та є переважно фонематичною: більшість літер цього трансліту відтворює конкретну фонему певної слов’янської мови.
У традиційному варіанті апостроф не відтворюється, однак його підтримка з’являється у варіації цієї системи кодифікованій як стандарт ISO/R 9:1968. Окрім апострофа всі символи є зворотно відтворюваними.
Потребує підтримку Юнікоду (латинка з діактрикою).
Цей стандарт виник у 1968 році як адаптація традиційної наукової транслітерації Міжнародною організацією стандартизації ISO. Так само як і традиційна, ця транслітерація є переважно фонематичною та передбачає різні шляхи відтворення букв для різних слов’янських мов. У новому стандарті ISO 9:1995 від такої системи відмовились на користь посимвольної транслітерації.
У Німеччині стандарт був прийнятий без змін під назвою DIN 1460 (1982). Використовується Національною бібліотекою Німеччини.
Транслітерація є зворотньою.
Потребує підтримку Юнікоду (латинка з діактрикою).
Даний стандарт встановлює посимвольну транслітерацію кириличних символів латиницею. На відміну від попередніх стандартів ISO, серед яких ISO/R 9:1968, ця система встановлює єдину таблицю транслітерації для всіх кириличних абеток слов’янських та деяких неслов’янських мов. Завдяки цьому транслітерація є абсолютно зворотньою: точне відтворення оригінального тексту можливе навіть за незнання мови першоджерела.
У Росії, Білорусі та в ряді інших країн СНД цей трансліт був прийнятий у складі стандарту ГОСТ 7.79-2000.
Потребує підтримку Юнікоду (латинка з діактрикою).
На відміну від системи А міжнародного стандарту ГОСТ 7.79-2000, прийнятого у ряді країн СНД, система Б встановлює окремі транслітераційні правила для окремих слов’янських мов. Хоча транслітерація втрачає властиву системі А універсальність, вона стає суміснішою з коп’ютерними кодуваннями.
Це єдиний трансліт, у якому для запису українського письма використовується знак ` (гравіс).
Транслітерація є зворотньою та має високу комп’ютерну сумісність.
Прийнятий Українською комісією з питань правничої термінології (УКППТ) у 1996 році. В міжнародній практиці застосовується для транслітерації українських назв географічних об’єктів — у вжитку в ООН. Єдиний стандарт транслітерації, що (у спрощеному варіанті) передбачає спрощення подвоєння деяких приголосних (наприклад, Zaporizhzhia → Zaporizhia)
Транслітерація є односторонньою: багато українських слів записуються цим стандартом однаково (наприклад, «дій» і «дії»). У точному варіанті, м’який знак та апостроф записуються апострофом. У спрощеному — апостроф не відтворюється, але вживається для запису м’якого знаку у деяких позиціях.
На основі цього стандарту будується остання таблиця паспортної транслітерації.
Трансліт має максимальну комп’ютерну сумісність.
Система BGN/PCGN є серією стандартів транслітерації, затверджених Палатою Сполучених Штатів з географічних назв (BGN) та Постійним комітетом з географічних назв Великобританії (PCGN). Метода запису української абетки востаннє переглядалася у 1965 році.
Даний стандарт орієнтований на інтуїтивну вимову носіями англійської мови. Використовується в ООН. Один з найпоширеніших стандартів транслітерації української мови.
Його особливістю є використання символу · (середня точка) для уникнення двозначності у рідкісних випадках (наприклад, зграя = z·hraya). Проте цілком зворотним не є через однаковий запис букв «и» та «й».
Попри простоту і зрозумілість цього стандарту, в Україні він затвердженим не був. (Див. також паспортний та географічний трансліт.)
Стандарт транслітерації Бібліотеки Конгресу США. Вперше був опублікований у 1885 році Американською бібліотечною асоціацією (ALA). Особливістю цієї системи є використання діактричного знаку єднання двох символів. (На практиці часто випускається.)
Використовується для транскрибування бібліографічних назв бібліотеками Північної Америки та Британською бібліотекою (для надходжень після 1975 року), а також у англомовних публікаціях.
Не є цілком зворотним (не відтворюється апостроф).
Потребує підтримку Юнікоду (латинка з діактрикою, єднальний діактричний знак).
Німецька транскрипція це запис українських слів латиницею, орієнтований на інтуїтивну вимову носіями німецької мови. У якості стандарту транскрипції використовується популярна система надана у 22-му виданні великого словника німецької мови Duden (2000).
Така транскрипція не є цілком зворотною. Натомість, для точної транслітерації у Німеччині використовуються стандарти ISO/R 9 (також відомий як wissenschaftliche або DIN 1460) та ISO 9.
Французька транскрипція це запис українських слів латиницею, орієнтований на інтуїтивну вимову носіями французької мови. У якості стандарту транскрипції використовується система надана у «Словнику французької мови» Жана Жироде (1976).
Транскрипція не є цілком зворотною. Потребує підтримку Юнікоду (латиничний символ ï).